Народні ігри, відомі нам як забава, як форма фізичного загартування,- своєрідна школа виховання, що формує поетичне мислення і мистецькі смаки. Гра була вигадана ще первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя. Словесний текст ігор, який зараз, наприклад у весняних іграх, має першорядне значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними магічними діями і виконувались дорослими представниками роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та дитячих забав.

Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з’ясування історичних основ формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій. Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки - «киці-баба» не що інше, як уривок із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які чекали дітей. Адже смисл гри пов’язаний із ловінням дітей, а глибше - із визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності «киці-баби» - простягнені вперед руки - відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць. Або ж найдавніша гра «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого смислу у грі немає. Словесний супровід не пов’язаний із початковим змістом ритуалу - пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. У багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри птах Коструб - магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то у цій грі знайшли своє відображення прадавні міфи та ритуальні звичаї про жертвоприношення, які знаходимо і в казках. Кілька весняних ігор, які ми наведемо, підтвердять це.

«А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ»

Дівчатка та хлопчики розділяються на дві однакові групи. Гравці з першої групи співають і наступають на супротивників, роблячи вперед кілька кроків і знову відходячи, гравці другої команди відповідають, виконуючи ті ж рухи.

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.

А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

Та як же вам витоптать, витоптать?

А ми коні випустим, випустим.

А ми коні злапаєм, злапаєм.

Та чим же вам лапати, лапати?

Ой шовковим неводом, неводом.

А ми коні викупим, викупим.

А за що вам викупить, викупить?

А ми дамо сто срібних, сто срібних.

Не візьмемо й тисячі, тисячі.

А ми дамо дівчину, дівчину.

А ми дівчину візьмемо, візьмемо.

ВЕРЕБЕЙ (ГОРОБЕЦЬ)

Діти утворюють коло, всередині - веребей. Коло швидко рухається, всі співають, плескаючи в долоні.

Киш, киш, веребей,

Не клюй конопель.

Мої конопельки,

Дрібні, зелененькі,

У вірчики в’ються,

Самі не беруться,

Братись не даються.

Веребей кидається на дітей, які утворили коло, вони розбігаються. Той, кого веребей зловить, займає його місце, і гра починається знову.

ЯЩУР

Збираються дівчата. Одну з гурту обирають за ящура, інші беруться за руки, водять хоровод і співають:

Ой не сиди, ящуре,

В гороховім місті,

Май собі дівку,

Як перепілку,

Котру маєш,

Собі забираєш.

Як не ймеш,

Зараз вмреш.

Завтра поранку

Сховаєм у ямку.

Пирогів напечем,

Ящура пом’янем.

А ти таки, ящуре,

Не соромайся,

Котрійсь пані поклоняйся.

Чи старій, чи малій,

Чи мені, молодій.

Переспівавши, зупиняються, і ящур вибирає котрусь із дівчаток і кланяється їй. Дівчина дає якийсь подаруночок. Діти продовжують гру, поки ящур не обере кожну з учасниць гри й отримає подарунки. Потім дівчата починають по черзі просити подарунки у ящура:

Ящурочку, голубочку,

Оддай мою худібочку,

Що я пряла, заробляла,

Із ящуром прогуляла.

Ящур намагається розсмішити дівчину, а та повинна дивитись в очі й не засміятись, бо інакше ящур не віддасть подарунок.

Дослідити глибоко походження ігор, не пов’язаних із календарними обрядами, і їхній зв’язок з ритуалами нелегко, оскільки більшість з цих ритуалів стали власне іграми, не зберігшись у практиці дорослих. Але придивившись до деяких дитячих забав, можна помітити елементи ворожіння чи випробування, поклоніння чи жертвоприношення. Цікаво, що певна кількість ігор зберегла чіткий розподіл на «дівчачі» та «хлоп’ячі», що теж вказує на давність їх по ходження. Щодо педагогічної доцільності забав, можемо з певністю сказати, що дитячі ігри - вищий прояв системного підходу до виховання дитини, у якому передбачено фізичне, естетичне, розумове і моральне формування особистості та виховання любові до праці як одне з найголовніших завдань.

Розглянемо деякі із цих ігор, назви яких найбільш відомі з літератури та спогадів дідусів і бабусь.

ГУСИ

Обираються вовк, пастух, мати і гуси. Мати трохи осторонь - дома. Пастух жене в поле гусей пасти. Вовк сидить між матір’ю і полем, де гуси. Мати починає кликати:

Гуси, гуси, додому!

Вовк за горою!

Сірий, білий, волохатий! Тікайте швидко до хати!

Гуси тікають, а вовк ловить. Кого впіймає, приводить додому. Мати перераховує гусей і, одного не дорахувавшись, звертається до пастуха:

Де гуска?

Що купив?

Мати б’є пастуха і знову посилає його пасти гусей. Так продовжується доти, поки вовк не переловить всіх гусей. Повернувшись з останнім гусаком, пастух зізнається, що гусей забрав вовк. Мати пропонує відібрати гусей, йдуть до вовка.

Чи не бачили ви наших гусей?

Ні, не бачив (гуси в цей час ґелґотять).

А що то ґелґотить?

Та то борщ кипить (гуси шиплять).

А що то шипить?

Каша біжить.

Дайте-но подивлюсь,- мати відштовхує вовка,- може, то наші гуси.

Впізнавши своїх гусей, розтулює їм руки, які ті міцно стискають. У кого не розтулить, той буде вовком.

НЕЩАСНИЙ ОПОЛОНИК

Дівчата стають поряд і беруться за руки. Одна з дівчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось із дівчаток праворуч:

Здоров, кума! Чи ти ложки мила?

А ополоник?

Так не забувай, кумочко.

При цьому господарка намагається вдарити дівчину лозиною, а та повинна втекти попід руками інших дівчат і стати ліворуч. Гра триває, доки всі дівчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тоді господаркою обирають іншу.

ХРЕЩИК

Дівчата стають парами одна за другою, Дівчина попереду говорить:

Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

Чого ти гориш?

Красної дівки хочу.

Тебе, пані молодої.

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єднатись перед попередньою парою, а та намагається зловити когось із них. Якщо спіймає - та, що залишиться без пари, буде «горіти», якщо ні - гра повторюється знову.

ПАНАС

Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав’язують очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:

Панасе, Панасе, На чому стоїш?

На камені!

Що продаєш?

Лови курей, та не нас.

Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той, кого зловить, стає Панасом.

ЦУРКА

Грають хлопчики. Креслять на землі «город» (чотирикутний, метр на метр), потім міряються на палиці, хто з гурту буде в городі (верхні), а хто піде у поле (нижні). Той, хто починає, на середині городу кладе цурку (дерев’яну, з обох боків загострену паличку 30 см) і б’є її палкою так, щоб, коли цурка підстрибне, встигнути ще хоч би раз її вдарити (кожен удар у повітрі оцінюється у 10 гил). Цурку треба бити доти, доки вона не вилетить за город. Якщо при цьому гравець не зможе вдарити її у повітрі (підмурити), він заробляє 10 гил, якщо ж підмурить, додається ще десяток гил і так далі. Вибиту з городу цурку бере один з хлопчиків з поля і кидає в город, попередньо зробивши від того місця, де лежала цурка, два кроки до городу. Якщо цурка впаде в городі, б’є наступний гравець із тих, що знаходяться у городі; впаде поза городом - продовжує грати перший і б’є цурку з того місця, де вона впала. Він грає доти, поки протилежна команда не вкине її в город.

«Городяни» б’ють по черзі та ведуть рахунок гил, поки кожному з них не буде вкинута цурка в город. Потім так само б’ють «поляни», намагаючись набрати більшу кількість гил.

Переможці вбивають цурку в землю, а переможені по черзі витягують її із землі зубами.

СКРАКЛІ

Десять круглих палиць довжиною 30-40 см - скраклів - ставлять або у шаховому порядку, або поряд по п’ять штук. Відраховують 25-30 кроків, визначаючи середину відстані («масло»). Гравці кидають палиці через всю відстань по черзі. Якщо перший гравець зіб’є скраклю, то наступний його кидок буде з «масла». Виграє той, хто зіб’є найбільше скраклів.

ДОВГА ЛОЗА

Грають хлопці, які стають один за одним обличчям у потилицю на відстані 2 метрів. Голову і спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду, так роблять всі по черзі.

ДІДУСЬ МАКАР

Гравці обирають з-поміж себе дідуся Макара, який повинен дізнатись, що вони робитимуть. Діти відходять від нього, загадують яку-небудь роботу: шити, рвати ягоди, танцювати тощо. Загадавши, підходять до дідуся і кажуть:

Здрастуй, дідусю Макаре!

Здрастуйте, діти. Де були, що робили?

Діти відповідають так, щоб трошки підказати: на городі, в садку, в хаті тощо, і показують, що вони робили. Коли дідусь вгадає, всі тікають, а він їх ловить; кого впіймає, той стає дідусем. А коли не вгадає, діти зізнаються, що робили, і теж тікають.

Як видно з наведених прикладів, ігри були різноманітні й розраховані на будь-яку пору року, до того ж ми не включили до цього переліку такий вид забави, як відгадування загадок, що було надзвичайно поширене в народі. Так само, як виявилося, народні ігри з м’ячем походження теж найдавнішого. М’ячі робились із тваринної шерсті, яку змочували і викачували у долонях, інколи м’яч обшивали шкірою. Виготовляли і м’ячі з очерету чи соломи, так само обшиваючи шкірою. Перед грою м’яч зволожували, щоб став важчим, якщо це потрібно для гри.

Різноманіття таких ігор дозволить вибрати підходящий варіант для кожної дитини , взявши до уваги її схильності та побажання. Українські рухливі ігри стануть чудовим способом активно провести час, покращивши фізичну форму дитини.

Рибки

Ця гра вимагає мінімум обладнання – для неї потрібна лише одна мотузка, яку можна привʼязати до огорожі, дерева чи будь-якого іншого нерухомого предмета. Ця мотузка буде «вудкою», на яку ловлять «рибку». Один з гравців обирається «приманкою», він повинен триматися за вільний край мотузки та ловити «рибку», тобто інших учасників. Решта гравців мають «клюнути на приманку», тобто доторкнутися до того, хто водить, але не дозволити йому піймати себе. Коли хтось із гравців упійманий, він стає «приманкою», а гра продовжується. Ця забава чудово підійде для будь-якої пори року та може проводитися як у приміщенні, так і на свіжому повітрі .

Прихований дзвіночок

Ця гра також прекрасно підходить для будь-якого часу та погоди, в неї можна грати і в приміщенні, і на вулиці. Для цієї гри потрібен невеликий дзвіночок, який учасники, стоячи в колі чи на лінії, будуть передавати один одному. Важливо передати дзвіночок так, щоб він не задзвенів. Той, хто водить, повинен визначити, у кого знаходиться дзвіночок. Відповідно, гравець, що видав себе, змушений замінити учасника в колі. Ця цікава забава розвиває спостережливість та швидкість реакції.

Горобці-стрибунці

Ця весела та цікава гра найкраще підходить для вулиці. На асфальті треба накреслити коло близько 6-8 метрів діаметром. Учасники гри стають за ним, вони грають роль «горобців». Ведучий розташовується в колі, його завдання – не дати «горобцям» зібрати «зернятка», тобто не дозволити їм увійти до кола. «Горобці», стрибаючи на одній нозі (можна також тримати зігнуту ногу рукою або грати парами), намагаються застрибнути в коло. Центральний гравець «клює» їх (торкається рукою), а учасник, до якого доторкнувся той, що водить, виходить з гри. Мета «горобців» – якомога довше пробути в колі. Учасника в колі можна міняти, вибираючи найшвидших і найспритніших із дітей.

Дзвін

Ця гра зручна тим, що в неї може грати ціла група в садку (20-30 осіб). Один з учасників вибирається «язичком» дзвону, інші утворюють сам дзвін: вони беруться за руки і стають в коло. Діти в колі рухаються за або проти годинникової стрілки, а «язичок» повинен прорватися з кола, тобто роз"єднати руки гравців. Всього у нього є три спроби. Як тільки той, що водить, виривається з кола, він повинен добігти до прапорця або іншої умовної позначки на відстані близько 50 м. Поки він біжить, інші учасники повинні постаратися наздогнати його й доторкнутися до нього. Той, хто зробить це останнім, стає «язичком». Ця забава прекрасно замінить заняття фізкультурою. Вона чудово розвиває уміння працювати в команді (не випускати того, хто водить, із кола), а також розвиває волю до перемоги.

Гілочка

У цю оригінальну гру можна грати великими компаніями . Єдиним інвентарем, який потрібний для цієї забави, є гілочка верби або іншого дерева. Учасники цієї гри утворюють нещільне коло, вони тримають руки за спиною й передають один одному гілочку. У центрі кола знаходиться той, хто водить. Його завдання – знайти гілочку й вихопити її. Коли гравцеві в колі вдається захопити гілочку, той, у кого він її забрав, стає в коло, і гра починається знову. За допомогою цієї гри можна виховати спостережливість, швидкість реакції й витримку.

Народні українські ігри прекрасно підійдуть для забав у різний час року, вони не вимагають складного обладнання й дуже цікаві для дітей . Грати в них діти можуть і без нагляду дорослих, організуючись у команди й вибираючи того, хто водить, самостійно.

Любі друзі! Якщо ви вже втомилися від комп’ютерних „стрілялок”, пропонуємо вам різноманітні розважальні ігри, в які ви можете пограти з друзями на перервах, після уроків та вдома.

Зайчик

Щоб визначити хто буде «зайчиком», проказують лічилку:

Біжить зайчик слобідкою,
За ним дітки черідкою,
Бачить зайчик, що не втече,
Перекинув вушка через плече.
Втікай, зайчику, до гаю,
А то спіймаю.

Тоді вже стають колом та беруться за руки. А «зайчик» - усередині. Ідуть круг нього, примовляючи:

Городили зайчика
Тинком, льонком,
Да нікуди зайчику
Да ні вискочити,
Да нікуди зайчику
Да ні виплигнути,
А в нас ворота
Позамиканії,
Жовтим піском
Позасипанії.

«Зайчик» поривається, де б вискочити. А ті, що в колі, не дають. перепиняють міцно зчепленими руками, стають щільніше, заступаючи дорогу. А коли «зайчик» прорветься, то всі кидаються його ловити. Хто спіймає, стає «зайчиком». А як дівчинка наздожене, то її повинен замінити хтось із хлопчиків. Бо дівчинці не личить бути «зайчиком».

Гуси

Діти вибирають з-поміж себе двох - матку і вовка. Матка жене всіх учасників, своїх дітей у поле, а потім. усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:

Гуси, додому!
- Задля чого?
- Вовк за горою.
- Що він робить?
- Гуси скубе.
- Які?
- Сірі! Сірі!
Гуси волохаті, Тікайте прямо до моєї хати!
Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм дорогу і намагається кого-небудь зловити.
Коли вовк зловить за лінією, то його гуси б"ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху до городу забирає і садовить їх усіх разом.
Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.

В горохової скрині

Спершу визначають, кому бути «гороховою скринею». «Горохова скриня» сідає або присідає. Всі інші обступають її колом, беруться за руки й крутяться, примовляючи:
Сиди, сиди, скрине,
В гороховім місці,
Закрий рота.
Як ворота,
На крюк, на замок,
А кому не йметься,
В того обдереться.

Водночас «горохова скриня» лічить:

Раз, два, три,
Грав я й ти,
А я виграв,
А ти ні,
Тебе бити,
Мене - ні.

«Горохова скриня» лічить так, щоб останнє слово випало на того, що в колі. Всі зупиняються, а той, на кого вказано, виходить, знімає головний убір або яку-небудь річ і віддає. Зразу ж повертається на своє місце, і гра продовжується, поки кожний не залишить щось «горохової скрині».
Тоді стають рядком і просять «горохову скриню» повернути речі:
- Добродійко, голубонько, оддай мені моє!
А «горохова скриня» відповідає:
- Ні, так не вийде. Покажи мені щось, тоді віддам.
Діти по черзі співають пісеньки, розповідають віршики, танцюють.

Редька

Спершу визначають, кому бути «сусідкою». Всі інші стають по двоє, потім присідають одне навпроти одного на коліна. Пара неподалік від пари, рядками, подібно до того, як росте редька на грядці.

«Сусідка» підходить до крайньої пари і розпочинає розмову:

Бабо, дай редьки!

Скопай грядку, то й знатимеш, звідки редька береться.

«Сусідка» обходить довкола «редьки», показуючи, як копають грядку. А тоді звертається уже до другої пари:

Бабо, дай редьки!

Посади собі.

Знову слід обійти довкола «редьки» та показати, як її саджають.

З тим же запитанням «сусідка» підступає до інших пар, а їй відповідають:

Полий собі.

Посапай собі.

Прополи собі.

«Сусідка» показує як усе те робиться, аж поки почує:

Вирви собі.

Та пара, яка це каже, міцно тримається за руки, а «сусідка» хапає когось одного попід руки й пробує відірвати від того, з ким він зчепився руками. Як не відірве, то далі йде зі своїм запитанням. А як відірве, то сяде на те місце, а її замінить той, хто не вдержався. І гра продовжується далі.

Кіт та миша

Вибирають «кота» і «мишку», які стають посередині кола. Всі інші тримаються міцно за руки і йдуть неквапливо по колу і примовляють:

А до нори, мишко, до нори.

А до золотої комори.

Мишка - у нірку,

А котик - за ніжку:

Ходи сюди! -

А що ж то за мишка - Не втече,

А що ж то за котик - Не дожене!

Мишка - у нірку, А котик - за ніжку:

Ходи сюди, ходи сюди!

Коли піднімають руки вгору, «мишка» тікає від «кота». Він кидається за нею, але перед ним опускають зчеплені руки, не дають вискочити. Як прорветься й спіймає «мишку», то ті, хто не вдержав, виходять на середину кола, й гра продовжується.

Сірий кіт

Гравці стають у ряд один за одним, узявшись ззаду за пояс, ходять у різних напрямках, і прямо, і кружками, і в"ються. У цей час, коли вони так ходять, «сірий кіт», тобто гравець, який стоїть першим і усіх водить, запитує:

А є миші у стозі?

Ті, що стоять у ряду останніми і називаються мишами, відповідають:

А не бояться кота?

Ой, як кіт вусами поворушить, то всіх мишей подушить.

З цими словами кіт ловить мишей. Кого піймає, той стає котом, а кіт - мишею.

У залізного ключа

Діти стають у коло, побравшись за руки, а один хтось залишається всередині і намагається прорватись, налягаючи їм на руки. Його питають:

Який ключ?

Він відказує:

Залізний.

Як розчепить чиї руки, то виривається з кола і втікає, а за ним всі женуться та співають:

Ой дзвони дзвонять,

Хорти вовка гонять

По болотах, очеретах,

Де люди не ходять.

Хто зловить, той сам стає вовком, і тоді знов грають спочатку.

Горщечки

Гравців має бути непарна кількість. Всі, крім одного, утворюють подвійне коло. Гравець, який не має пари, стає в середину кола - це купець. Діти, які утворили зовнішнє коло, називаються горщечками, а внутрішнє - господарями. Купець звертається до когось з господарів і питає:

Продаєш горщечок чи ні?

Якщо продає, починається торг. Коли зійдуться в ціні, виходить і купець, і господар за коло та й біжать у протилежні боки, навколо граючих. Хто раніше прибіжить до «горщечка», що продається, той стає господарем.

Далі гра іде тим же порядком.

Діти називають себе іменами птахів і сідають на відкритому місці.

Один хлопець підходить до них і каже:

Дайте мені голуба.

Той, хто називається голубом, устає і біжить, а цей його доганяє. Як той не встигне сісти на своє місце і піймається, то стає на місце того, котрий ловив, а той сідає, і так гру продовжують, поки не втомляться.

Гравці діляться на дві команди, кожна з них обирає собі царя. Один - білий цар, інший - турецький.

Команда турецького царя шикується в ряд, всі міцно тримаються за руки. Навпроти шикується команда білого царя. Потім кожен з команди білого царя, починаючи від краю і закінчуючи самим царем, по черзі розганяються і намагаються розбити руки якій-небудь парі серед противників. Якщо розіб"є, то відбиту частину забирає у полон, і далі вона бере участь у грі вже на боці білого царя, а якщо не розіб"є, то відбиту частину забирає - сам лишається в полоні у турецького царя.

Грають доти, поки в одній якій-небудь команді не заберуть усіх.

Побравшись за руки, всі стають у коло, а один з учасників гри, по вибору, стає за лиса і йде в середину. Коло подається то вправо, то вліво з піснею:

Ха-ха-ха, гі-гі-гі!

Лис зловився в капкані.

Качки, кури, голуб"ята,

Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі!

Злодій лис у капкані.

Ой, ой! Вирвавсь, утікайте!

Тепер в нього страшна злість,

Кого зловить, того з"їсть.

Коли проспівають усю пісню до кінця, то швидше розбігаються на всі боки, а лис ловить. Кого піймає, той стає лисом, і гра починається спочатку.

У цю гру грати найкраще напровесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок, прив"язують мотузок до кілочка; хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузка, під приспів:

Ходить квочка

Коло кілочка,

Водить діток,

Дрібних квіток.

Діти-квіти: «Квок», -

ходить кружка. Після слів: «Діти-квіти: «Квок» - усі розбігаються хто куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

Перстень

Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадуючий не знав, у кого цей перстень. Діти наставляють руки, а той, що роздає перстень, кладе свої руки з перснем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це залишається таємницею, щоб відгадуючий не побачив персня. Коли перстень роздано, той, хто відгадує, підходить до сидячих і говорить:

Гадало, гадало

По полю гуляло,

Дай, Боже, вгадать

І перстень узять.

Він підходить до кого-небудь з дітей, які, на його думку, мають перстень. Коли відгадає - сідає на його місце, а той стає відгадуючим. Коли відгадуючий не вгадає, все повторюється знову, аж поки не вгадає.

(Джерело: Вудвуд Л.Ф., Вудвуд І.М.
З родини йде життя людини. Народознавство.
– Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів,1998) Останнє оновлення: 13.03.2008

Зачарований скарб

Десь на моріжку позначте межу. Кроків за два­дцять по обидва боки від межі покладіть по «скарбо­ві». Це може бути і хустина, й панамка, і звичайні­сінька паличка.

Далі всі поділіться на два рівні гуртки й починайте гратися.

Кожен гурток повинен не тільки вберегти власний скарб, але й видобути скарб сусідів. Ставити сторожу коло скарбів не можна. Вся надія тут на прудкі ноги. Забігати на сусіднє поле треба обачно. Бо як хтось із чужого гурту впіймає тебе чи бодай рукою торкнеть­ся, то вже мусиш стати як укопаний і чекати, по­ки прибіжать свої й рятівним доторком знімуть ті чари.

Котрий гурток першим здобуде чужий скарб, той і виграв.

Павучки

Це досить весела гра, де за павучків виступають два-три гуртки дітей. Кожен гурток оперізує себе шворкою, як ото колоски в сніпку. Щойно пролунає команда, оперезані гуртки руша­ють до умовленого місця. Хто дістанеться туди найраніше, стає переможцем! Гратися в цієї гри треба босоніж, щоб не відтоптати одне одному ніг.

Джерело: Григору, А. Солом’яне море:
Розповіді про народні ігри:
для дошкільного та молодшого шкільного віку.
– К.: Веселка, 1987. – 72 с. Останнє оновлення: 7.05.2008

Класифікація народних ігор
Народні ігри можна класифікувати за такими групами:
- дидактичні,
- рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,
- рухливі хороводні ігри,
- ігри мовленнєвої спрямованості,
- обрядові та звичаєві ігри;
- ігри історичної спрямованості;
- ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Мета: Збагачувати словниковий запас і розвивати мовлення, ознайомлювати з працею народних майстрів.
Матеріал: малюнки великих та маленьких бочок з дерева.
Словник: запитальні слова, форми звертання, дієслова (стругати, збирати, складати, кінчати, наливати, танок), прізвища.
Хід заняття: Бесіда-розповідь вихователя:
- Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бондаренко, Коваль або Коваленко, Ткач або Ткаченко, Кравець, Швець? А чи знаєте, чому вони такі? Спочатку послухайте такий вірш:
Ким наші прадіди були,
Нам прізвища розповіли:
Хто краяв сукні - став Кравець,
Хто шив взуття, прозвали Швець.
Горшки виліплював Гончар,
Хто вікна склив, назвали Скляр,
Трудились з ранньої зорі Землі своєї трударі.
- Отже, хто шиє одяг? (Кравець.)
- А взуття? А посуд хто робить?
- Якщо в сім"ї кравця ріс син, який допомагав батькові, його звали Кравченко, і згодом ця назва стала прізвищем. А в сім"ї гончарів синів звали Гонч..., у сім"ї шевців - Шевч... Ось так народилися деякі прізвища.
Сьогодні ви дізнаєтесь ще про одну дуже цікаву професію і прізвища Бондар та Бондаренко. Спочатку послухайте слова пісні:

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Стружу, стружу дошку
На дубову бочку.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Стружу, стружу дощечки
На дубові бочечки.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Дощечки збираю,
Бочки складаю.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бочку я складаю.
Обруч набиваю.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Вистругую чопочки
Затикати дірочки.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бочку вже кінчаю,
Води наливаю.
Бондарю, бондарю,
В боки візьмися!
В таночок, бондарю,
Хоч раз обкрутисяЩо робив бондар? Отже, прадіди батьків наших дітей, у кого прізвище Бондар або Бондаренко, робили бочки.

Хід гри
Дійові особи - Бондар, допитливі діти (можна Бондаренки). Допитливі діти обступають Бондаря півколом і співають:
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бондар відповідає:
Стружу, стружу дошку
На дубову бочку.
З цими словами Бондар виставляє ліву ногу вперед і удає, що стругає рубанком дубову дошку (затискує пальці в кулачки і, тримаючи правий кулачок позаду лівого, імітує роботу рубанком).
Під час відповіді Бондаря діти Бондаренки повторюють його рухи і слова.
На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» Бондар двічі піднімає з підлоги по дві «дощечки», а на дальші слова складає їх одну до одної.
Чопочки «вистругуються» швидше. На кожен такт правим вказівним пальцем Бондар водить по лівому, наче ножиком, від себе вперед, виконуючи таким чином по чотири рухи в такті.
«Вистругавши» чопочки, всі тичуть пальчиком вперед і вигукують «тиц,», наче затикають у бочці дірочку.
На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» Бондар, ритмічно нахиляючись і випростовуючись, удає, ніби заливає бочку водою. Щоб переконатися, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, хвилинку почекавши, весело вигукує: «Не тече!».
На слова останнього куплета щасливий Бондар, взявшись у боки, кружить навколо «бочки» човганцем. При бажанні останній куплет можна повторити.

Шевчик
Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.
Матеріал: зображення пари гарних черевиків (шнурки як вусики, язички висунуті).
Хід заняття: Вихователь пропонує повторити вірш «Ким наші прадіди були...», проводить бесіду з метою активізації слів - назв професій.
Після цього оголошує, що зараз вони будуть розучувати дитячу гру про іншу професію, але спочатку треба відгадати загадку:
Два братики - вусатики,
В обох чорненькі сорочки.
Стоять собі в куточку,
Повисували язички.
- Чи схожі черевики на братиків - вусатиків? (запитує вихователька, демонструючи малюнок).
- Черевики - це наше взуття.
- А хто шиє взуття? (Швець, шевчик).
- Про роботу шевчика ми й розучимо гру. Послухайте її. (Вихователь наспівує, виконує всі рухи. Потім призначає дітей на ролі, і розпочинається гра.)
Хід гри
Дійові особи - майстер-швець, помічник майстра (три особи), шевчики (всі діти).
Обладнання: стільчик, іграшкова миска.
Діти (шевчики) стоять у розірваному колі, посеред кола - стільчик, на якому миска з водою; біля стільчика стоїть майстер-швець, навколо стільчика - три помічники. Діти гуртом співають:
А чи бачив ти, як шевчик
Шкіру в воді мочить?
Усі шевчики нахиляються і ритмічно піднімають й опускають праву руку, затиснуту в кулачок, ніби вмочують у воду шкіру, перевертаючи її на обидва боки. Майстер так само мочить шкіру в мисочці.
А чи бачив ти, як шевчик
Шкіру натягає?
Шевчики прикладають ліву руку до правого коліна, наче тримають шкіру, а правою, затиснутою в кулак, ритмічно рухають від коліна до землі. Майстер, натягуючи шкіру, ставить ліву ногу на стілець.
А чи бачив ти, як шевчик
Черевички шиє?
Стуливши пальці обох рук, ніби між великим та вказівним пальцями знаходиться дратва, шевчики в ритмі пісні то з"єднують руки перед собою, то розводять їх у сторони.
А чи бачив ти, як шевчик
Гвіздки забиває?
Шевчики припадають на праве коліно і ритмічно стукають по лівому коліну правим кулачком, ніби молоточком. Майстер може поставити лівий кулачок на спинку стільчика й стукотіти правим кулачком по лівому.
А чи бачив ти, як шевчик
Гвіздки розчищає?
Шевчики прикладають ліву долоню до грудей і в ритмі пісні рухають по ній правою, розчищаючи «гвіздки».
А чи бачив ти, як шевчик
Черевички чистить?
Шевчики піднімають ліву ногу, зігнуту в коліні, прикладають до коліна долоню лівої руки і ритмічно потирають по ній правою рукою, наче щіткою. Майстер ставить ліву ногу на стільчик і чистить черевики.
А чи бачив ти, як шевчик
У свято танцює?

Шевчики танцюють. Роботу закінчили, то й радісне свято настало.
Слова приспіву розігруються так. На слово «ой» діти легко б"ють по землі лівою ногою, а праву, зігнуту в коліні, піднімають вгору. На слово «брате» в тому самому положенні легко підскакують на лівій нозі, одночасно плетучи лівою рукою нижче зігнутого коліна правої ноги (плескач). Наступний такт виконується тими самими рухами, тільки починають уже з правої ноги і плещуть правою долонею.
Якщо шевчики танцюють кожний на своєму місці, майстер-швець з помічниками виконують плескач, кружляючи один за одним навколо стільчика.

Краски, або Фарби
Мета: Закріплення знань дітей про кольори.
Хід гри
Грають 10-20 дітей. Вибирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» ідуть геть, а «мамка» пошепки кожному визначає краску, щоб інші не чули.
- Ти будеш червона! Ти - синя. Ти - чорна. Ти - жовтогаряча. Ти - бурякова.
- Я буду червоне яблучко! - просить хтось.
- Будь.
- Я буду золотий колосок.
- Будь.
- Я буду голуба хустинка...
Коли краски всі визначені, приходять «бог» і «чорт».
- Дзінь-дзінь!
- Хто прийшов?
- Бог.
- По що?
- По краску.
- По яку?
- По зелену.
- Вибирай собі.
- Оця!
- Бери.
Бере краску й одводить убік. Знову підходить.
- Дзінь-дзінь!
- Хто прийшов?
- Бог.
- По що?
- По краску,
- По яку?
- По червону.
- Вибирай собі.
- Оця!
- Ні. Не вгадав.
Тоді підходить «чорт».
- Бом-бом.
- Хто прийшов?
- Чорт з горбом.
- По що?
- По краску.
- По яку?
- По синю.
- Вибирай собі.
- Оця.
- Бери.
Забирає краску, підходить знову і так само питає білу краску, але такої немає.
Тоді знову підходить «бог»:
- Дзінь-дзінь!
Буває, що надають таких красок, що, яку не спитай: синю, зелену, червону, - її нема та й нема. «Бог» і «чорт» сперечаються, і тоді за згодою всіх «мамка» каже назви: глиняна, залізна, земляна, зелений горіх, жовтий горіх, чорна рожа, золотий черевичок, срібна рибка, червона хустина, біла зірка, солодка морква, дрібна рута... І вже тоді залишається вгадати, хто саме. Коли виберуть усі «краски», беруть цурку - міцну палку, «бог» і «чорт» беруться за неї, а «краски» - за ними, обнявши попереднього попід руки; «мамка» стає туди, де менше «красок», і тягнуть; хто перетягне, той і переміг.

Їду, їду
Мета: Виховувати в дітей спритність і кмітливість.
Реквізит: паличка - «кінь» для Вершника, батіжок.
Хід гри
Обирається Вершник. Для всіх інших дітей малюють крейдою на долівці невеличкі кружальця, які можна розмістити в коло або розкидати в різних місцях кімнати на значній відстані один від одного.
Діти, взявшись за руки, ходять у колі то в один, то в другий бік (або рядком з різними зиґзаґами та поворотами) й співають пісню:
Їду, їду, батіжком коня підганяю,
На вороному коні вітра доганяю.
Як проїхав чисте поле, мусив з коня злізти,
І коневі вороному мусив дати їсти.
Під пісню Вершник «їздить» по кімнаті на «коні». По закінченні пісні Вершник стає на якесь кружальце, решта учасників розбігаються по кімнаті: кожен шукає вільне кружальце, щоб стати на нього. Хто залишається без кружальця, той бере паличку («коня») і батіжок у колишнього Вершника, виходить на середину кімнати, і гра починається спочатку.

Іваночку, покинь схованочку
Мета: Розвивати спритність, швидкість бігу.
Хід гри
Обирається Іванко. Повертається до стіни обличчям. Діти стають гуртом і промовляють:
Іваночку, Іваночку,
Покинь свою схованочку.
Раз, два, три - кого схочеш,
То злови.
Діти тікають, Іванко їх ловить.

Розлилися води
Мета: Уславлення весни; узгодження рухів та слів.
Хід гри
Діти стають у коло, водять хоровод та співають пісню:
Розлилися води на три броди
Приспів
Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.
Що в першому броді зозуленька кує.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.
Що в другому броді соловей щебече.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Що в третьому броді сопілонька грає.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.
Зозуленька кує, бо літечко чує.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.
Соловей щебече, садки розвиває.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох.
Сопілонька грає, на грання скликає.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке,
Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.

Сімейка
Мета: Закріплення лічби; узгодження слів та рухів.
Хід гри
Діти стоять у колі. Обирається Омелько. Йому одягають бриль. Розподіляють ролі між іншими дітьми, які по черзі заходять у коло до Омелька. Усі разом промовляють слова:

У нашого Омелечка
Невеличка сімеєчка:
Тільки він та вона,
Та старий, та стара.
Та Іван, та Степан,
Та Василь, та Панас.
Та той хлопець, що в нас.
Та дві дівки косатих,
Та два парубки вусатих,
Та дві Христі в намисті,
Та дві ляльки в колисці.

Галя по садочку ходила..
Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчика спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це - «садок». Діти стоять у колі, одна дитина (Галя) з хусточкою в руках стоїть біля квітки.
На слова:
Галя по садочку ходила,
Хусточку біленьку загубила,
Ходить по садочку, блукає,
Хусточку біленьку шукає
діти йдуть по колу вліво. Галя ходить усередині кола біля квітки і на слово «згубила» залишає хустинку на стільчику, біля квітки, а сама переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, й удає, що шукає хустинку. Потім сідає на стілець.
На слова:
Не журися, Галю - серденько,
Ми знайшли хустинку біленьку,
У садочку, біля малини,
Під зеленим листом тернини
Діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена вихователькою, підходить до стільчика з квіткою, бере хустинку і промовляє:
Ти, Галю, хустину не шукай, Хто знайшов, відгадай!
Якщо Галя, не оглядаючись, відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється.

Калина
Діти стоять у колі і співають пісню: Ой на горі калина,
Під горою малина,
Ой так, на горі калина,
Ой так, під горою малина.
Там зійшлася дітвора,
Танцювати почала.
Ой так, там зійшлася дітвора,
Ой так, танцювати почала
.
На слова першого рядка діти тричі плещуть у долоні. На слова «Під горою малина» вони присідають, знову тричі плещуть у долоні (перед колінами). На слова «Ой так, на горі калина» тупають однією ногою (тричі), а на слова «Ой так, під горою малина» обертаються ліворуч навколо себе. На слова «Там зійшлася дітвора» діти ступають чотири кроки вперед, зменшуючи коло; на слова «Танцювати почала» роблять назад чотири кроки, збільшуючи коло. На слова «Ой так, там зійшлася дітвора» тупають другою ногою (тричі), а на слова «Ой так, танцювати почала» обертаються вправо навколо себе.

Ой у перепілки...
Діти стоять у колі, злегка розставивши ноги, руки опущені вздовж тулуба. Одна дитина у колі - це перепілка.
На слова «Ой у перепілки та голівка болить» усі діти разом з вихователем піднімають руки вгору і торкаються пальцями голови збоку, а па слова «та голівка болить» опускають руки вздовж тулуба.
На приспів:
Тут була, тут перепілочка,
Тут була, сизокрилая
Діти беруться за руки і йдуть по колу вліво, а перепілка-вправо або робить крок на місці. На останні слова всі зупиняються. На слова:
Ой у перепілочки та колінця болять,
Та колінця болять
Усі діти нахиляються вперед. На слово «колінця» вони долонями торкаються колін, а на слово «болять» - випростуються. На приспів «Тут була...» діти беруться за руки і йдуть по колу вправо. На слово приспіву «сизокрилая» зупиняються.
Вихователька продовжує:
Ой у перепілки крильця не болять,
Крильця не болять...
Усі діти піднімають руки в сторони і на слова «не болять...» опускають їх униз. На слова «Пташки знялися й полетіли» всі діти біжать по колу.

Довгоносий журавель
Троє-четверо дітей разом з вихователькою домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співають: Ой нумо, братці, волосянки тягти, А хто не дотягне, того за руки тягни. І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку. Гра починається спочатку. Або хороводна гра «Довгоносий журавель», у тексті якої передбачено багаторазове повторення слів «журавель», «сякий-такий» та інших слів з важкими звуками. Перед початком гри з допомогою лічилки діти обирають Журавля. Лічилку доцільно підібрати також із звуком ж: Джинджик, джинджик, Джинджирички. На джинджику черевички, Жакеточка, шапочка. Добрий вечір, дівчаточка. Раз, два, три-вийди ти. Після цього діти стають у коло, посередині якого стоїть Журавель. Діти ходять по колу, водять хоровод і співають пісню: Унадився журавель, журавель До бабиних конопель, конопель. Дитина, наслідуючи журавля, ходить у середині кола на носках, високо піднімаючи прямі ноги. На приспів: Сякий-такий журавель, журавель, Сякий-такий довгоносий, Сякий-такий журавель, журавель. Такий-такий довгоногий, Конопельку поїдає дитина стоїть у колі, махає руками, як крилами, зупиняється і присідає, ніби їсть коноплі. На приспів діти в колі зупиняються, тупають ногами, показують, який довгоносий і довгоногий журавель і як він поїдає коноплі (при цьому присідають). На слова: А я того журавля уловлю, уловлю, Сіттю крила обів"ю, обів"ю діти підводяться, роблять кілька кроків до центра й на слово «ловлю» різко нахиляються, ніби ловлять, а Журавель, помахуючи крилами, «перелітає» з однієї частини кола в іншу. На слова приспіву діти роблять ті самі рухи, які описано раніше. На слова: Щоб він більше не літав, не літав, Конопельки не щипав, не щипав Журавель літає в колі, а діти, стоячи на місці, приплескують і притупують. На приспів вони повторюють ті самі дії, що й раніше. Після закінчення пісні усі кажуть «киш», плещуть у долоні і злегка нахиляються до Журавля, ніби женуть його, і Журавель вилітає з кола. Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

Подоляночка
Діти беруться за руки й стають у коло. Вибирають „подоляночку”. Діти співають, а «подоляночка» робить все те, про що вони співають:
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона стояла,
До землі припала,
Личка не вмивала,
Бо води не мала.
Ой встань, встань, подоляночко.
Обмий личко, як ту шкляночку.
Візьмися в бочки, -
За свої скочки,
Підскочи до раю,
Бери сестру скраю.
«Подоляночка» вибирає когось з кола, і та стає на її місце.

Цурка
Усі діти діляться на 2 команди і стають у два ряди один проти одного. Кожен хлопчик у руках тримає тичку, яка називається „цурковником”. Посередині, між рядами, лежить кулька, яка називається „цуркою”. Цю кульку кожна з команд намагається перекотити на протилежний бік. Діти тривалий час ведуть боротьбу у перекочуванні цієї кульки. Команда, до котрої наблизиться кулька, вважається переможеною. У «Цурку» діти іграють переважно взимку.

Панас
Діти іграють у кімнаті. Одному з них зав”язують очі, ставлять біля порога і говорять:
Панас, Панас!
Не лови нас.
На тобі коробочку груш
Та мене не воруш.
Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а «Панас», розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає «Панасом», і гра продовжується.

Панас - 2
Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає «Панасом», йому зав’язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:
- Панасе, Панасе! На чому стоїш?
- На камені!
- Що продаєш?
- Квас!
- Лови курей, та не нас.
«Панас» починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає «Панасом»

Куці-баба
У цю гру звичайно грають діти взимку у великій хаті. Одному з граючих зав”язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:
- Бабо, бабо! На чим стоїш?
- На глах-лободах.
- А що ти їси?
- У мене каша на полиці.
- А мені ж даси?
- Чорта з”їси!
Тоді ударяють його рукою, і всі тікають. Якщо «Куці-баба» когось спіймає – тому зав”язують очі. А якщо ні – продовжується гра.
- А чия то, бабо, каша на полиці стоїть?
- Моя.
- А я виїм.
- А я з києм.
- А я утечу.
- А я дожену.
- А я в ополонку.
- А я за головку.
І знову ударяють і розбігаються. Якщо «Куці-баба» нікого не зловить, повертається на своє місце.
- Бабо, бабо? Чиє то поросятко по смітнику ходить?
- Моє.
- Коли ти його заколеш?
- Завтра.
- А мені ж даси?
- Чорта з”їси.
Якщо і цього разу «Куці-баба» нікого не спіймає, завершують гру.
- Ти, бабо, сліпа?
- Сліпа, синочку, сліпа.
- Що ж тобі дать?
- Дай, синочку, борошенця на галушечки.
Хтось насипає бабі жменю піску абощо.

Ластівка
Дві дівчинки беруться за руки і стають навпроти іншої пари, яка так само тримається за руки. Одна пара говорить:
- Печу, печу ластівки!
Інша питає:
- Нащо печеш? Лиха впечеш, лиха й піймаєш!...
Тоді дівчатка, котрі почали розмову, роз"єднують руки, і кожна біжить у протилежний бік. Інші двоє, кожна окремо, намагаються піймати перших, не давши їм з’єднатися. Якщо та пара, яка почала бігти першою, знову з”єднується, то їй припадає знову тікати, а другій парі – ловити. Якщо ж якусь з дівчаток, що почали гру, впіймають, то ця гра, що не збіглась, ловитиме, а інша – тікатиме.

Перепілка
Діти беруться за руки і роблять коло. Посередині стоїть дівчинка – «перепілочка». Всі співають:
А в перепілки да головка болить.
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» держиться за голову.
А в перепілки да очиці болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» береться за очі.
А в перепілки підошви болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» ударяє себе по підошвах.
А в перепілки да животик болить.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» держиться за живіт.
А в перепілки да ушиці болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» держиться за вуха.
А в перепілки да умер мужичок
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» плаче.
А в перепілки да ожив мужичок.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» танцює.
Ти, перепілко, не корись, не корись,
Старшому, меншому поклонись, поклонись,
Куди хоч, перескоч, тільки трави не толоч.
«Перепілка» кланяється комусь з кола, і той стає «перепілкою».

Коло «Царівна»
Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у коло, вибирають «царя» й «царівну». Царівна перебуває в колі, Царевич – за ним.
Усі співають:
Ой, у городочку, царівна, царівна,
А за городочком царів син, царів син.
Приступи, царенко, близенько, близенько,
Поклонись царівні низенько, низенько.
Поклонись, царенко, ще ближче, ще ближче,
Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.
Пророби царівні вороточка, вороточка,
Вивези царівну з городочка, з городочка.
Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду
Та й постав царівну у ряду, у ряду.
«Царевич» виконує все, про що йому проспівує, бере «царівну» за руку і ставить у ряд поруч із собою. Потім вибирають другого «Царя» й «Царівну».
У довгої лози
Усі гравці стають один за одним, обличчям у потилицю, на відстанні сажня, голову і спину нахиляють. Гравець, котрий стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду всіх так само, як і всі гравці. За ним те саме робить другий, третій...
Позаяк при цій грі усі безперервно посуваються вперед, то щоб не зайти далеко, вони розвертаються в інший бік і продовжують грати.

Перстень
Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадчик не знав, у кого цей перстень. А для цього діти наставляють руки, і той, що роздає перстень, кладе свої руки з перстнем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це все добре бережеться, щоб відгадчик не побачив перстня. Коли вже перстень розданий, той, хто відгадує, підходить до сидячих і каже:
Гадало, гадало
По полю ходило,
Дай, Боже, вгадать
І перстеньок взять.
Він підходить до дитини, яка, на його думку, має в своїх руках перстень. Коли ж угадає, то сідає на його місце, а той стає відгадчиком.
Коли відгадчик не вгадає, все повторюється знову, аж поки він не вгадає.

Заїнько
Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний «заїнько» ховається в кущі, а всі його просять:
Заїнько, заїнько, йди до нас,
Сіренький, сіренький, йди до нас.
Ой да кося, йди до нас.
Заїнько виходить з кущів і стає в середину кола. Тоді діти співають:
Заїнько, заїнько, лягай спать,
Заїнько, сіренький, лягай спать.
Заїнько лягає спати.
Тоді знову приспівують:
Заїнько, вставай,
Сіренький, вставай,
Ой да кося, вставай.
Заїнько встає. Його просять умитись, взутись, причесатись... Робить усе, що його просять. Нарешті кажуть:
Заїнько, заїнько, вдар тропачка,
Сіренький, сіренький, вдар тропачка.
Ой да кося, вдар тропачка.
Заїнько танцює і вибирає іншого на роль, а сам встає в коло.

Латки
Діти збираються грати в лакти, хтось говорить:
- Давайте грати в латки.
Відразу ж б’є сусіда по плечу і тікає, примовляючи:
Латка-битка,
Шовкова нитка,
На мені не була,
На тобі ізгнила!
«Полатаний» переслідує втікача, але не промине «полатати» й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, каже: «Латка».
«Полатаний» намагається передати латку третьому....

Мовчанка
Коли діти дуже розкричаться, хтось нагадає про цю гру і скоромовкою проговорить:
Їду до дому
На зелену солому.
На тій соломі
Сидить жаба.
Хто писне,
Той жабу хлисне,
Мені можна говорити
Сто раз,
А іншому – ані раз.
Всі замовкають. Ведучий намагається кого-небудь викликати на розмову. Хто перший заговорить, той програв.

Гречка
Усі діти стають попарно, беруться рука за руку, і кожен одну ногу тримає вільною рукою. Залишаючись на одній нозі, починають скакати в один бік, приспівуючи:
Ой, гук, гречки,
Чорні овечки,
А я гречки намелю,
Гречаників напечу.

Дідусь і діти
Мета: Удосконалювати біг у різних напрямках, сприяти розвитку спритності, швидкості, творчої уяви.
Правила гри: якщо дідусь до трьох разів не відгадає, то на його місце вибирають іншого.

Хід гри
Діти вибирають дідуся. Діти тихенько домовляються, який рух будуть виконувати перед дідом, тому що мають йому сказати «де були і що робили»

Діти шеренгою йдуть до дідуся, зупиняються перед ним і тричі кланяються. Дідусь віддає поклін і питає:
Розкажіть, гей, мої діти,
Що чули й де були?
Вони хором відповідають:
По широкому світі блукали
І щастя шукали, багато чого бачили –
у Києві спочивали.
На це дідусь каже:
Розкажіть, гей, мої діти,
Що ж ви там робили?
Діти:
Уважай і вгадай,
Наш дідусь дорогий:
Ось так, ось так
Ми всі там робили.

Після цих слів усі наслідують певний рух, а дідусь називає, що це було, коли відгадає, діти тікають, а він їх доганяє. Спійманий стає новим дідусем і учасники придумують нові рухи.

Лис
Мета: розвивати почуття доброзичливості, спритність; удосконалю¬вати навички бігу врозтіч.
Хід
Узявшись за руки, всі стають у коло, а один з гравців (на вибір) виконує роль лиса і йде в середину. Коло подається то вправо, то вліво з піснею:
Ха-ха, ха-ха, гі-гі-гі! Лис зловився в капкані. Качки, гуси, голуб"ята, Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі! Злодій лис у капкані. Ой, ой! Вирвавсь - утікайте: Тепер у нього страшна злість, Кого зловить, того з"їсть!
Коли проспівають усю пісню до кінця, то швидше розбігаються на всі боки, а лис ловить. Кого піймає, той стає лисом, і гра почи¬нається спочатку.

Була в лісі
Мета: виховувати сміливість, чесність; розвивати увагу, пам"ять. У цю гру переважно грають дівчатка.
Хід
- Була в лісі?
- Була.
- Рубала дрова?
- Рубала.
- Бачила вовка?
- Бачила.
- А боялась його чи ні?
- Ні!
Та, котра питала, змахує хустиночкою перед очима другої. Щоб довести, що не боялася, не можна кліпати. А коли кліпне, отже, боїться. У такий самий спосіб перевіряють і подругу.

На баштані
Хід гри. Діти вибирають сторожа-баштанника лічилкою:
Гоп, гоп, кавун,
Малайди - драйди, кавун.
Мицики - брики, не спіши,
Наш баштан стережи!
Сторож-баштанник - на баштані, береже свій урожай, радіє, що ба¬гато вродило кавунів та динь. В цей час діти ховаються неподалік від "баштану" за кущами, спостерігаючи за дідом. Стомившись, той йде від¬почивати в холодок. Діти біжать на баштан зі словами:
Крадем, крадем кавуни,
Нема діда вдома,
Поїхав по дрова.
- Дрова згоріли,
Діда вовки з"їли!
Вони вдають, що рвуть кавуни і їдять їх. Сторож-баштанник помі¬чає дітей, кидається їх ловити. Кого він спіймає, той стає ведучим - сто¬рожем.

Хороводна гра «Зайчики на городі»
1. По стежині зелененькій
Бігли зайчики сіренькі.
(Діти стоять рядком за вихователем та імітують біг на місці).
Ось такі тут зайчики,
Зайчики-стрибайчики.
2. На городі біля тину
Скубуть зайці капустину.
(Стають у коло й імітують скубання капусти).
Ось такі листочки,
Скубу-скубуточки.
(Показують, які великі листочки).

3. Сіли зайчики тихенько,
Риють моркву солоденьку.
(Присідають і «риють» моркву).
Ось такі в них лапки,
Сірі лапки-шкрябки.
(Показують лапки й гребуть ними землю).
4. Гризуть зуби безупину
І буряк, і картоплину.
(Імітують, що гризуть овочі).
Ось такі в них зуби,
Зуби-гризолюби.
(Клацають зубами).
5. Іде дід по городу:
«Хто тут робить мені шкоду?»
(Вихователь обходить зайчиків по колу, голосно промовляючи за Діда).
Утікайте, зайчики,
Зайчики-стрибайчики!
(Зайчики розбігаються, а Дід намагається їх упіймати).